Гаррі Поттер і загадка різдвяного какао. Розділ 3

Закляття спрацювало ідеально.

Безшумний і невидимий ґрифіндорець переслідував свою ціль, наче лев на полюванні, поки його жертва нічогісінько не підозрювала. 

Принаймні він намагався це робити, поки Рон хропів до одинадцятої ранку, користуючись привілеями зимових канікул. І вже помітив дивну поведінку.

Останні три дні рівно о 9.30 Снейп полишав територію замку й повертався приблизно через годину щоразу злішим. Підслухана розмова темного професора з Макґонеґел допомогла встановити, що він ходив за чимось у Гоґсмід — найближче чаклунське село — але ніяк не міг здобути бажане.

Що могло настільки терміново знадобитися Снейпу, що той зважився вийти у святковий сезон на вулиці, набиті радісними людьми? Снейпу, який навіть на Святвечір не з'явився?

Невже він таки планував нову спробу проникнення на третій поверх? Чи вбивство Гаррі? Чи якусь абсолютно іншу мерзенну річ, не пов'язану з цими лиходійствами, як стверджував Геґрід?

Це потребувало детального розслідування.

— Клятий Скеберс, так і знав, що не варто було його випускати з клітки, — вкотре пробурмотів Рон і змахнув з носа жмут пилу. За останні дві години він облазив кожен темний закуток Ґрифіндорської вежі, але пацюка так і не знайшов.

— Впевнений, він не міг далеко забігти, — щиро спробував підтримати друга Гаррі, хоча всі його думки зараз були зайняті дивними вилазками Снейпа в Гоґсмід.

— Ти ж наглянеш за ним, якщо він повернеться?

— Ага, не переживай. Я пильнуватиму в коридорах і, як побачу його, одразу посаджу до клітки.

— Дякую.

— Для цього й потрібні друзі. 

Якщо чесно, Гаррі не надто любив гризунів. Спробуй поспи під сходами, коли по тобі щось бігає. 10 років він тільки з тим і боровся, що затуляв нові дірки, які попри його старання миші все одно прогризали. Та й тоді вони не спиняли нічні перегони у тунелях фундаменту. Шкриб-шкриб. Ми тут. Шкриб-шкриб. Якби його воля, він би тримався від них подалі. Спеціально Скеберса він точно не виглядатиме, та коли доведеться, то доведеться. Це якщо взагалі вдасться розпізнати його серед десятків інших брудних щурів.

Містер і місис Візлі повернулися з відвідин одного зі старших синів і планували провести решту сезону з молодшими дітьми. Тож Рон завтра повертався додому. Що якнайкраще відповідало планам Гаррі — більше ніхто не помітить його відсутності, поки він слідкуватиме за Снейпом.

Він не зважився розповісти Рону про своє маленьке приватне розслідування. Можливо, це й не вартувало таких переживань, але Гаррі не хотів зізнаватися другу у своїх сумнівах, поки не мав чіткого підтвердження чи спростування. Причетність Снейпа видавалася такою очевидною! Рон засміє його, скаже, що він гірший від Герміони з її релігійною повагою до вчителів. Гаррі й сам часом запитував себе, чи не хоче він видавати бажане за дійсне. І чи вартувало це ризику втратити повагу першого хлопця, який з ним потоваришував без жодних упереджень. 

Він не стане ізгоєм знову.

Утім, Дурслі теж його не любили. Та чи пішли б вони на вбивство? Смішно навіть подумати, що вони б стали бруднити руки. Навпаки, вони насолоджувалися можливістю мучити його якомога довше. І Снейп, можливо, поділяв цей сентимент.

Принаймні Гаррі хотілося допускати невелику ймовірність, що його вчитель не намагається його прикінчити.

***

Наступного дня Гаррі ледве розштурхав напівсонного Рона на ранковий експрес. Той, залізши у бричку до вокзалу, одразу відкинувся на спинку і знову захропів. Зважаючи на хитрі усміхи близнюків, які виглядало занадто бадьоро як для сьомої ранку, якщо він зараз не прокинеться, дорога в нього видасться веселою.

Гаррі сподівався, що в нього день почнеться краще. Ліниво поснідавши вафлями з кленовим сиропом й не побачивши за вчительським столом Снейпа, він зайняв вичікувальну позицію біля вікна на другому поверсі — найкраще місце, щоб слідкувати за подвір’ям перед парадним входом.

Як і очікувалося, Снейп вийшов о пів на десяту. Ґрифіндорець приготувався до години нудьги. О такій порі більшість учнів, протираючи очі, тільки пленталася на сніданок, а професори надавали перевагу теплому приміщенню в будь-яку частину доби. Лише професор Квірел вискочив із замку за чверть на десяту, трясучись ще більше, ніж зазвичай.

Гаррі й самому починало пробирати холодом. Морозний вітер проникав крізь шибки, і хлопчику доводилося весь час розтирати задубілі пальці. Проте покинути вікно він не смів. Що як голова Слизерину повернеться раніше?

І він мав рацію. Десь за 20 хвилин показався силует Снейпа. Цього разу він був не з порожніми руками — в об’ємному паперовому пакунку лежало те, що він так довго не міг здобути.

Серце Гаррі шалено закалатало. Сьогодні він виведе наміри темного професора на чисту воду!

Він накинув мантію-невидимку й спустився до парадного входу.

Впасти на хвіст Снейпу не склало труднощів. Той простував розслаблено, любовно погладжуючи пакунок пальцями. Навіть не глянув у бік другокурсників з Рейвенклову, які запускали в коридорі невеличкі салюти. 

Неймовірно, але можна було припустити, що Снейп був у гарному гуморі.

Це, якщо чесно, лякало ще більше.

Як і першого разу, вони ступили в підземелля. Та замість того, щоб рухатися в бік класу зіль та настійок чи свого кабінету, Снейп звернув наліво у вузенький коридор, який, Гаррі вважав, закінчувався глухим кутом. Там він спинився перед аркою в стіні й торкнувся кількох каменів паличкою у відомому тільки йому порядку. Хлопчик вже бачив подібне, коли вони з Геґрідом входили в алею Діаґон.

І справді, за мить стіна перед Снейпом розкрилася, демонструючи темні закручені сходи, якими він почав впевнено підійматися, навіть не засвітивши Лумосу. Гаррі довелося попітніти, щоб не перечепитися ненароком в темряві. Той, хто вигадав спіральні сходи, був прихованим садистом. Те, що ґрифіндорець не покотився донизу сторчма, було справжнім дивом.

На щастя, в кінці сходів палали два факели, освітлюючи портрет сивого чоловіка в дорогій смарагдовій мантії зі змією на плечах.

— Припхався, — прокоментувала змія. — А я сподівалася, тебе нарешті вколошкали.

— Будь ввічливішою, Шатс, — відповів чоловік. — Він все-таки тут живе. Поки що.

Змія захихотіла.

Та Снейп, схоже, звик до їхніх кпинів — він їх абсолютно проігнорував.

— Валар морґуліс, — промовив він пароль.

Портрет зморщив носа, але відсунувся вбік. Гаррі вичекав, поки Снейп пройде глибше всередину, і заскочив за ним.

— Бридкий напівкровка, — почув він голос змії, перш ніж портрет остаточно зачинився.

Попри такий моторошний прохід помешкання професора зіль і настійок виглядало навдивовижу звичайним. Не було ні катувальних знарядь, ні людських органів у слоїках, ні кажанів, що б звисали зі стелі. День видався ясний, і вітальню заливало м'яке світло з вікна, даючи змогу побачити кілька книжкових полиць, заповнених до самої стелі товстезними томами в два ряди і втиснутими ще зверху. Деякі з них загрожували гепнутися будь-якої миті, і від зустрічі з підлогою їх стримувала тільки невідома сила. На столі перед диваном купчилися списані аркуші пергаменту, розкидані по всій площині в хаотичному порядку. От і зрозумій цих вчителів. Вимагають від учнів порядку, коли самі страшенно неорганізовані.

Вітальня перетікала в компактну кухню. Снейп поставив пакунок на стільницю і ввімкнув чайник. Хоча всередині кімнат було доволі тепло — як і в будь-яких інших житлових приміщеннях Гоґвортсу, температуру тут підтримували чари — Гаррі й сам би не відмовився від чашки гарячого чаю, промерзши біля вікна.

Снейп повісив пальто на вішак, розстібнув ґудзики довгої мантії й недбало кинув її на спинку дивану. Ніхто ще не бачив його без вчительського вбрання, навіть старші курси. Подейкували, воно було його другою шкірою, і якщо він його зніме, то вмить розсиплеться на попіл.

Утім, під мантією ховалися прямі чорні штани з випрасуваними складками та біла сорочка з комірцем під горло. Таку комбінацію могли б носити пересічні маґлівські офісні працівники.

Чоловік дістав з нагрудної кишені гумку, зібрав волосся в короткий хвіст й, не опускаючи рук, солодко потягнувся. У плечах щось коротко хруснуло. 

Гаррі бачив, як випирають його ребра й кісточки зап'ястків, як витинаються на світлі гострі вилиці. Мантія приховувала, наскільки той був худим. У класі він завжди видавався більшим, дебелішим, поважнішим, відчуття його повсюдної присутності нависало над учнями. Та зараз, посеред сонячної кімнати, професор виглядав років на 30 молодшим, не старшим за тітку Петунію — і щонайсправжнісінькою людиною. Погожа днина випалила з його постаті всі вампірські риси.

Гаррі як блискавкою вдарило. Весь цей час він гадав, що Снейп, як і професорка Макґонеґел, викладав у Джеймса та Лілі Поттерів. Та направду він міг би бути одного віку з його батьками. Можливо, навіть перетинався з ними під час навчання.

Ф'ю-у-уть!

Гаррі здригнувся від свисту, втрачаючи попередній хід думок. Тим часом Снейп вимкнув чайник і нарешті зашурхотів таємничим пакунком. Хлопчик підступив на два кроки й поправив окуляри. На стільниці один за одним з'явилися два слоїки: перший, менший, з коричневуватим порошком, другий, більший, з білими й рожевими грудками.

Професор дістав чашку, кинув туди дві ложки порошку і залив його окропом. У повітрі розлився солодкий шоколадний аромат, який Гаррі впізнав з першого разу.

У магічному світі можна було скуштувати чимало дивовижних напоїв. У Гоґвортсі пропонували гарбузяний сік, а старші учні приносили з Гоґсміду маслопиво, яке, якщо перепити, крутило голову. Однак какао серед усіх пропозицій не було. Воно якимось чином зажило лихої слави і втратило популярність кілька десятків років тому. Гаррі страшенно розчарувався, коли Геґрід йому про це повідомив. Адже Гоґвортс був єдиним місцем, де він міг би насолодитися какао.

Тітка Петунія мала традицію. Щоранку на різдвяні канікули вона садовила біля себе на кухні Дадлі і заварювала їм по чашці какао, дозволяючи йому насипати стільки маршмелоу, скільки він хотів. Коли Дадлі був меншим, вона розповідала йому казки про магічні артефакти та сміливих героїв. Певно, єдиний час, коли слово "магія" лунало в їхньому домі. Коли Дадлі підріс, вона сплітала фантастичне майбутнє для свого сина: віщувала йому долю талановитого лікаря чи безстрашного пожежника, який рятуватиме людей з охоплених полум'ям домівок. Дадлі охоче додавав власні деталі до оповіді: ось він стрибає з дванадцятого поверху з кошеням, ось його по телевізору нагороджують медаллю за відвагу. Ось він самотужки долає банду, рятуючи від викрадення королеву, й отримує звання лицаря.

Дядьку Вернону було заборонено наближатися в ці моменти. А надто — Гаррі. Як би він не хотів стати частиною цієї традиції.

І хто б міг повірити, що Снейп — похмурий лихий Снейп — отримав на Різдво те, чого так прагнув Гаррі?

Він шмигнув носом. Інколи життя таке несправедливе.

Із чашкою в руці Снейп вмостився на дивані й дістав з-під подушки книжку в м'якій обкладинці. Посьорбуючи какао, а це безперечно було воно, він розгорнув її на закладці й поринув у читання. Гаррі вкотре прокляв свій зір, бо йому довелося добряче примружитися, щоб розгледіти хоча б назву. 

"Гра престолів". Він чув про неї. Маґлівське фентезі, яке вийшло торік й одразу здобуло популярність. Щось із вовками й драконами. Ти ба. Хто б міг подумати, що Снейпа цікавлять маґлівські вигадки. Хоча після какао Гаррі вже важко було здивувати книжкою.

Можливо, Геґрід мав рацію. Можливо, професор не причетний до справи на третьому поверсі. Можливо, вони з Герміоною та Роном науявляли собі дурного через його неприємний характер. Зрештою, всі знають, що справжні лиходії п'ють не какао, а зілля могутності чи принаймні каву без цукру.

Схоже, йому більше нічого тут робити. Він дочекається, коли Снейп вийде в іншу кімнату, і...

Снейп підірвався, ледь не розхлюпавши какао. Книжка полетіла на диван.

— Кляті Візлі, хай тільки повернуться, — процідив він крізь зуби, надягаючи назад мантію. — До самого випуску драїтимуть у мене казани.

Гаррі вчасно притиснувся до стіни, і професор промчав повз нього у коридор. Щось покликало його назовні. Невже Фред із Джорджем залишили йому сюрприз, коли не змогли впіймати тоді за різдвяним бенкетом? Хай там як, а це був його шанс вибратися з кімнат непоміченим.

Він дозволив собі зачекати, поки останні кроки Снейпа стихнуть. Не хотілося б у нього врізатися на крутих сходах донизу.

Час іти.

Шкриб-шкриб.

О ні. Гаррі скривився. Невже від мишей і тут не сховатися?

Він обернувся, спостерігаючи, як брудне пацючидло шкребе лапами підлогою по вітальні. Прибити б його тут і зараз.

Та поки Гаррі примірявся, що використати за зброю, сталося дещо неочікуване.

Пацюк закорчився, розбухнув і витягнувся уверх. На його місці став чоловік зі щурячими очицями й обвислими щоками.

Невідомий витягнув з кишені пляшечку і вилив її вміст у недопите какао. У чашці щось пахкнуло. Чоловік пискляво хіхікнув. Він обернувся назад на щура і шугнув крізь непомітну дірку в стіні, якою прибув.

Все відбулося так швидко, що Гаррі не встиг навіть як слід зреагувати.

"Що робити? Що робити?!"

Долоні ґрифіндорця вкрилися потом.

Треба забиратися звідси, поки не пізно, але навряд чи той чоловік підлив у какао горіховий сироп. Чи мав Гаррі право залишити все, як є?

Снейп же майстер зіль і настійок. Він одразу зрозуміє, якщо там отрута. Ніхто не помре, боятися нічого. Гаррі просто собі піде, ніхто не знатиме, що він був тут.

Та навіть якщо там отрута. З таким характером, як у Снейпа, він на це заслужив. Ймовірно, таки довів якогось бідолаху до відчаю. Крім того, не всі отрути смертельні. Полежить собі у медпункті кілька днів, подумаєш. Чесно, він зайве переживає. Снейпа грець би вхопив, якби він дізнався, що його ненависний учень зараз трясеться про його здоров'я.

А ось і він сам. За портретом почулися кроки.

Готуйся, Гаррі, зараз ти проскочиш назовні і про все забудеш.

 — Не здох, — зашипіла змія. — Та скоро здохнеш.

До біса все.

Гаррі вийняв паличку й прошепотів:

— Вінґардіум Левіоза.

Чашка з дзенькотом впала на підлогу якраз тієї миті, як поріг переступив Снейп. Хлопчик не став чекати на його реакцію і за першої нагоди чкурнув униз сходами.

— Від смерті не втекти.

Гаррі сподівався, що чоловік з портрета та його змія цього разу таки помилялися.

Кінцева примітка: насправді публікація перших двох романів Джорджа Мартіна відбулася пізніше. Гаррі потрапляє до Гоґвортсу в 1991 році, тоді ж Джордж Мартін тільки починає працювати над своїм найвідомішим циклом. "Гра престолів" виходить у 1996 році, а "Битва королів" — у 1999-му. Тому у фанфіку є невеличкий анахронізм, але сподіваюсь, ви його мені дозволите. Я не змогла відмовитися від ідеї, що Снейп би насолоджувався політичними перипетіями Вестеросу.