Гаррі Поттер і загадка різдвяного какао. Розділ 2

 Як Геґрід і обіцяв, Різдво в Гоґвортсі почалося надзвичайно: з гіркою подарунків та мандаринками на підсніданок. Власне, будь-яке Різдво подалі від Дурслів уже було найкращим у світі. Та школа магії ще мала чим здивувати.

— Я жнаю, шо цхе! — проплямкав Рон з набитим шоколадом ротом. — Це мантія-невидимка! Хто тобі її подарував?

— Гадки не маю. Тут не вказано. 

— "Використай її з розумом", — пхекнув Рон, вихопивши в нього записку. — Який дивак так підписує безцінні подарунки?

Гаррі стенув плечима, хоча Рон цього вже не побачив. У повітрі висіла тільки його голова, і хлопчик не міг не начудуватися родинним артефактом.

Мантія відкривала чимало нових шляхів. Наприклад, він міг би проникнути в заборонену секцію бібліотеки й пошукати інформацію про Ніколаса Фламеля. Або ж іще краще. Прослідкувати за Снейпом.

Нагода випала одразу під час ранкового бенкету. Велика зала, вбрана у вогні та блискітки, передзвонювала голосами, шурхотіла обгортками, дзенькотіла виделками. Учні хизувалися, які подарунки вони отримали під ялинку, й випробовували нові ігри, поки вчителі розслаблено перемовлялися, попиваючи еґґноґ.

Снейп не поділяв загальної радості й хмурився ще більше, ніж зазвичай. Навіть його вибір їжі був максимально несвятковий: чашка чаю та тост зі шматком шинки. Витримавши мінімальний час заради ввічливості, він став з-за столу і відкланявся. Директор Дамблдор спробував вмовити його ще трохи побути, але теж, здавалося, тільки з хороших манер. Обидва розуміли, що його присутність тут зайва. А більше ніхто й не подумав його зупиняти.

Гаррі торкнувся плеча Рона:

— Я до вбиральні.

— Угум. Не бійся, я постережу твій десерт.

Гаррі відчув укол провини, що брехня другові зіслизнула так легко. Та гаяти час було ніколи. Що як Снейп скористається можливістю проникнути на третій поверх, поки всі тут зараз святкують? Ніхто йому не завадить. Ніхто його навіть не побачить. 

Коли ґрифіндорець вискочив із зали, майстер зіль і настійок уже зник за рогом. Хлопчик витягнув з-під светра мантію-невидимку, накинув її та поквапився вслід за ним.

Бігти після ситного сніданку не так вже й легко. Сирний пиріг з яблуками та родзинками підстрибував у животі, коли Гаррі намагався постигати за широкими кроками Снейпа. Мантія роздувалася за спиною професора, наче крила гігантського кажана. 

Вони минули кілька коридорів, але не стали підійматися я головними сходами, а рушили донизу, в підземелля. Можливо, є інший перехід на третій поверх, прихований від учнів?

В теорію, що Снейп непричетний, Гаррі досі слабко вірилося. Гаразд, припустімо, Снейп ненавидить бенкети, тому він пішов раніше. Але ж не настільки, щоб намагатися забратися подалі від святкувань якомога швидше. Ні, він точно щось замислив.

— Хто тут?

Гаррі ледь не скрикнув з несподіванки, але зміг вчасно загальмувати. Снейп різко зупинився й окинув прискіпливим поглядом коридор. Хлопчика пронизав холод. Чорні очі вп’ялися просто в те місце, де він стояв. Він не міг його бачити, адже так?

— Якщо ви, малі негідники, надумали з мене пожартувати, — просичав Снейп, — то хоча б задійте свої куці звивини й стиште кроки. Вас чутно за кілометр.

Він розвернувся й продовжив свій шлях, залишивши скутого жахом Гаррі стояти в коридорі й ледве дихати. Лише коли минуло п'ять хвилин, він насмілився скинути мантію й глибоко видихнути.

Як би гірко не було це визнавати, але Снейп мав рацію. Навіть володіючи цілковитою невидимістю, він впоров неймовірну дурницю й видав себе такою банальщиною. Чи ж він не бовдур? Міг би хоч взуття зняти.

Похнюпивши носа, він поплентався назад у Велику залу. Прочиняючи двері, він зіткнувся з професором Квірелом, який якраз виходив з того боку.

— Перепро…

Той відсахнувся, наче Гаррі був заразним, і схопився за тюрбан, весь у чомусь жовтому. Не дослухавши вибачення, Квірел помчав коридором. Ну й добре.

— Довгенько ж ти пропадав, — прокоментував Рон, коли Гаррі опустився поруч на лавці. — Ти пропустив нову витівку Фреда та Джорджа. Поглянь на вчителів!

І справді, за вчительським столом професори намагалися відірвати від одягу дрібне ядучо-лимонне конфеті. Тільки Дамблдор, здавалося, тішився новій деталі свого костюма.

— Таке проґавив, Гаррі! — вигукнули Фред із Джорджем, зачувши, що їх згадують.

— Шкода, що конфеті... — мовив перший близнюк Візлі.

— ...не встигло спрацювати... — продовжив другий.

— ...поки кажанисько-Снейп був тут.

— Ото було б...

— ... неймовірне видовисько! — завершили вони вдвох.

Гаррі пирснув. Снейп виглядав би дуже недолуго у своїй строгій чорній мантії, розцяцькованій жовтою стружкою. Як пухканець-переросток, що викачався в цукровій пудрі.

— До речі, Фреде, Джордже, ви не знаєте, як приховати звуки кроків?

— Ображаєш! Щоб ми...

— ...та й не знали!

— Зазвичай ми не розголошуємо фірмові таємниці безкоштовно.

— Але сьогодні Різдво, і ти наш цінний ловець.

— І найкращий друг вашого брата, — додав Рон.

Близнюки перезирнулися й кинули в нього індичкою.

— Гей!

— Як ми й казали...

— ...ти наш цінний і неповторний ловець.

— Тож якщо ти щось задумав...

— ...роби це так, щоб тебе не впіймали.

— Олівер нас вб'є...

— ...якщо ти пропустиш хоч одне тренування через покарання.

— Я не збираюся встрягати в неприємності, — швидко запевнив їх Гаррі. — Просто з цікавості питаю.

— Ага...

— ...як скажеш, Гаррі.

— Отже, слухай...