Червопис 2023 (доповнюється)

Морок (Cіріус Блек)

Сіріус прокидається від холоду в ногах. Крічер спеціально лишив двері відчиненими, він точно це знає. Тіні на стінах скручуються, тремтять, наповзають на кімнату довгими пальцями. Ще мить — і доберуться до нього, схоплять за горло й почнуть душити.

Мороз роздряпує його шкіру, і Сіріус щільніше загортається в ковдру. Треба розпалити камін, поки кімнату не вкрило памороззю. Такі великі будинки, як Ґримо, погано тримають тепло.

Але сама думка про те, щоб покинути ліжко, навіює жах. Там, за межами простирадел, пролягають володіння мороку. Його піддані — невблаганні й позбавлені почуттів чудовиська. Вони висмоктують зі своїх жертв усю радість, краплина за краплиною, поки не лишається нічого, крім холоду й страху.

Ні, краще не намагатися. Він тримався так довго, виходив проти них сам на сам знову і знову. Та ще одну зустріч він не переживе. Тепер, коли вирвався з того місця, він нарешті зрозумів, яким став слабким. Найменший шурхіт полохав його, змушуючи повсякчас озиратися, руки тряслися, коли він не пив — і коли пив також, а зранку, за гарячим сніданком з яєшнею, беконом та чаєм, йому страшенно хотілося плакати.

Хай тільки трапиться йому той зрадливий пацюк. Він розчавить його закаблуком чобота, розгризе, як шматок м'яса. Аврорам необов'язково передавати його живим, що б там не казав Гаррі.

І тоді морок неодмінно відступить, випустить свого довгорічного в'язня на волю.

Та поки клітка не розчинилася. Не повністю.

Лише охоронці відійшли на перекур.

Танці (Северус Снейп / Лілі Еванс)

— Не думаю, що це хороша ідея.

— От побачиш, усе буде супер, Северусе!

Лілі смикає його за руку, і він знехотя підводиться з землі.

— Береш мене за талію, ось так, а другою долонею тримаєш мою. Та підійди ближче, не соромся!

Северус повторює собі, що нічого такого в цьому немає — ніхто тут їх навіть не бачить — і робить крок уперед. У Гоґвортсі вони звикли тримати дистанцію, тож неочікувана близькість бентежить і збуджує. Її тіло м’яке та тепле, пасмо волосся, що вибилося з-під обідка, лоскоче йому щоку. Легкий запах лаванди заполоняє відчуття, і вже немає нічого й нікого, крім Лілі.

Вона мугикає щось із "Бітлз", здається "Гей, Джуд", пропускає деякі ноти, але Сереверус швидко входить у ритм. Він веде її за собою: спершу несміливо, потім упевненіше, і зрештою кружляє з нею по траві, наче робив це вже сотні разів. Танцювати з Лілі просто — вона єдина, з ким він би хотів це робити. Вона всміхається і мружиться від полуденного сонця.

— А ти переймався, що в тебе не вийде, — весело зазначає вона. — Та в тебе талант, Северусе!

— Я не беруся за те, до чого не маю хисту.

— А скромний який! То тепер ти підеш зі мною на травневий бал?

Вона не запитує — вона стверджує. Зрештою, він ніколи не вмів їй відмовляти. Вона це знає і не боїться цим користуватися.

Северус закручує її до себе, і ось вже тендітна спина впирається йому в груди. Їхні обличчя за кілька міліметрів одне від одного. Він відчуває її серцебиття, відчуває її подих у себе на підборідді.

— Піду, — промовляє він хрипко.

Лілі переможно скрикує й цілує його в носа. Северус не встигає отямитися, як вона вже розкручується від нього, хвиля рудого волосся застилає зір.

— Ти нечесна, — зітхає він. — Дуже-дуже нечесна.

— А я ніколи й не стверджувала, що чесна.

— Циць. Я і так знаю, що ти найпідступніше створіння в Гоґвортсі. Шкода ґрифіндорців: їм бракує мозкової спроможності, щоб зрозуміти, яка бестія мешкає з ними в гуртожитку.

— Ти такий щедрий на компліменти, Северусе. Лести мені далі, не зупиняйся.

Та її щоки вкриваються рум’янцем, наче яблука в серпні.

— Хитра, лиха, облудлива левиця. Ти їси людські серця на сніданок, а ввечері туманиш розум. Тобі не місце серед невинних чаклунів.

Лілі заходиться дзвінким сміхом, бісики так і грають в її очах.

— Добре тоді, що ти не невинний чаклун. Було б прикро позбутися твоєї компанії. 

— Авжеж, — радо погоджується Северус, — я найжахливіший чаклун серед усіх. Тому ніхто, крім мене, тебе не витримає.

— Як мені пощастило, що ти в мене є.

Вона зупиняється, манірно присідає в реверансі, а потім зривається з місця й тікає за дерево. Тепло її долонь миттєво вихолоджується зі шкіри.

— Наздоганяй, Северусе, — гукає вона. — Якщо я підступна левиця, то я так просто не дамся. Тим паче різним жахливим чаклунам.

І що тут удієш, коли перед тобою ставлять такий ультиматум?

Доводиться наздоганяти.

Мушля (Реґулус Блек)

Пісок після бурі поораний борознами та вирвами, криві гілляки, винесені водою, виструнчуються покоцаною лінією вздовж пляжу, наче паркан у дірках. Не Реґулусі чоботи з міцною підошвою: він не ризикує ходити босоніж, щоб не напертися бува на камінючку. Минає десятий рік, як він живе тут, на геть іншому континенті. Його будні спокійні й сповнені солоного повітря. Він не читає європейських газет, не слухає новини з Британії, рідко виїздить у місто.

Олівія каже, що про такого посидючого помічника можна тільки мріяти. Вони заготовляють рідкісні інгредієнти для зіль, зібрані з місцевої флори та фауни. Робота переважно ручна й рутинна, важко повірити, що шорсткі пальці Реґулуса колись мали аристократичний лоск. Як і в те, що він одружений з бруднокровкою.

Коли вона знайшла його на березі, напівутопленого й майже мертвого, то не питала, хто він і з якої родини. Рік невтомно виходжувала, висмикувала з того світу, говорила до нього, коли він марив, повертаючи йому здоровий глузд. А тому і він до самого весілля не питав, хто її батьки. У підсумку, як виявилось, це не мало жодного значення. Він дозволив Олівії одягти йому обручку, промовив свої клятви і не мав, про що шкодувати.

Реґулус Блек все одно що помер. Тільки зблідла чорна мітка нагадувала, що невидимий ланцюг досі приковує його до старого життя. Він знав, що Темного лорда зборола дитина — про це важко було б не почути навіть в Австралії — однак крапку ще треба було поставити. Коли два роки тому народився його син, Корвус, він довго вагався, що йому робити, крутився ночами в ліжку й прокидався з головним болем від нестачі сну. Олівія гадала, що він нервує через батьківство. Зрештою він зважився на ризик і таємно відправив усю інформацію про горокракси Дамблдору, сподіваючись, що його зусиль буде достатньо, щоб його не відстежили.

Корвус нагадував йому Сіріуса. Такий же непосидючий і з хитринкою в очах, завжди готовий влізти у шкоду і зі сміхом втекти з місця злочину. Братові б сподобався його племінник. Якщо він, звісно, досі живий. Реґулус міг би дізнатися, як він, як Нарциса, Дромеда і що стало з Беллою. Однак незнання для нього переважніше. Краще вірити, що брат ганяє Британією на своєму зачаклованому мотоциклі, однаково лякаючи маґлів і чарівників, ніж жалкувати, що він не здатен відвідати його могилу.

Лише одну слабину дозволяє собі Реґулус. Щомісяця, на початку останнього дня, він виходить до моря і чимчикує пляжем, поки не натрапить на підхожу мушлю. Він підбирає її, обтрушує від піску і прикладає до вуха.

Слухає.

Звідти долинає шум далеких берегів. Він розповідає про все, що Реґулусу найбільше хочеться знати. Що дім Блеків стоїть, що коридори Гоґвортсу ніколи не стихають і що Сіріус досі ходить по землі.

Його стійкий подих шипить у мушлі разом із шумом хвиль.

Ранок (Герміона Ґрейнджер / Драко Мелфой)

— Доброго понеділкового раночку, Ґрейнджер. Що сьогодні читаєш?

Мелфой вигулькнув у дверях, як Пилип з конопель. Герміона навіть голови не підвела й продовжила підкреслювати щось червоним чорнилом.

— Дуже довгу і недолугу відмазку про те, чому на мою програму для вовкулак не можуть надати фінансування.

— Недолугу? Отак і бери вихідний. Був би я на місці, ти б отримала таке раціональне й аргументоване пояснення, що лишалося б тільки повісити його в рамочку й милуватися.

Він вмостився на стільці навпроти й поставив перед нею на стіл паперовий стаканчик та круасан. У повітрі розлився аромат кави.

— У цьому я не сумніваюся. — Вона припинила писати й глянула на нього. — Одразу з хабарем, Мелфою? Працюєш на ефективність. — Піднесла стаканчик до губ і обережно відсьорбнула гарячий напій. Задоволено зітхнула. — То чого тобі треба?

— Нічого такого. Дрібниця, справді, — сказав Мелфой і підсунув їй круасан ближче. — Малиновий, як ти любиш.

Герміону не треба було двічі просити. Вона відкусила випічку, й ніжний джем розтанув у неї на язиці. Клятий Мелфой, завжди якимось сьомим чуттям чує, коли вона не встигає поснідати. Що, якщо чесно, трапляється щонайменше чотири дні на тиждень.

— Тепер ти мене по-справжньому лякаєш, — мовила вона, все ще дожовуючи. — Я відмовляюсь.

Мелфой сплеснув руками.

— Ґрейнджер, ти навіть не почула, що я хочу сказати!

— Ні.

— Навіть якщо я дуже сильно попрошу?

— Мені не подобається, куди це веде. Ти залучаєш підкуп тільки тоді, коли плануєш створити для мене головний біль.

Мелфой картинно приклав руку до серця.

— Я глибоко ображений твоєю недовірою. Я гадав, ми з тобою маємо доволі теплі стосунки.

На це Герміона скривилась.

— Ми з тобою маємо певні стосунки, а от щодо їхньої температури... це питання дискусійне.

— Гаразд, тоді як щодо цього? Я проб'ю фінансування на твоїх бідолашок-вовкулак, а ти виконаєш моє прохання.

Вона похитала головою.

— Я і сама можу пробити його. Як бачиш, цим зараз і займаюсь.

— Але на це підуть тижні. Ти ж знаєш, у скарбниці тебе не люблять так, як я. А я зроблю це ще до п'ятниці.

Герміона закусила губу.

— Кажи своє прохання, а я подумаю.

— Мерліне, як на чесну борчиню за справедливість ти завжди набиваєш собі високу ціну.

— Драко, не біси мене. Що тобі треба?

Вуста Мелфоя розтягнулися в хитрій усмішці.

— Завтра, восьма вечора, я за тобою зайду. Дрескод — коктейльна сукня. Вечеряємо з послом Бельгії та його дружиною. Вона твоя фанатка, до речі, тож будь до неї терплячішою.

— Знову?! — вигукнула Герміона. — Це вже третя вечеря за цей місяць! Не розумію, чому ти не можеш піти сам.

— Ти ж знаєш, в ресторани без пари не ходять. Крім того, тривалі особисті стосунки додають ваги перемовинам про гроші. Свідчать про надійність партнера і все таке.

— То знайди собі дівчину нарешті, — пробурчала вона.

— Я б з радістю, але ж в мене є ти, Герміоно. Як я можу тобі зраджувати? "Віщун" одразу візьметься смакувати, як я розбив серце своїй бідолашній нареченій.

— Колись я тебе приб'ю за ці чутки.

— Радий чути, що ти досі мене любиш... Ай!

Герміона копнула його ногою під столом. Дуже й дуже боляче. Сьогодні вона взула туфлі з гострими носами.

— Зустрінемося завтра, коханий, — солодко пообіцяла вона.

Мелфой потер уражене місце, але це не стерло його дратівливого вишкіру.

— Правду кажуть, кохання — жорстоке. Але все має свою ціну. Навіть твоє шипасте серце.

Найжахливіше в цьому те, подумала Герміона, що він мав рацію. Якщо він продовжить заходити до неї ранками, приносячи каву та її улюблені смаколики, то отримає її серце уже до кінця місяця. Усе в його стилі — з підкупом і вкрай ефективно.

Але поки вона не збиралася так просто здаватися.

Мелфой поцілував на прощання її руку й пообіцяв принести завтра бельгійські вафлі з полуницею. Підморгнув. Що за підступний чоловік!

Від думки про наступний ранок її щоки вкрилися полуничним кольором.

Жест (Джеймс Поттер / Белатриса Блек)

Вона знову це робить. Просто посеред Стародавніх рун.

Джеймс намагається писати конспект, але безрезультатно. Уся його увага прикута до фурії на ім'я Белатриса Блек.

Вона хижо йому всміхається з іншого кінця класу і підносить палець до напіввідкритих губ. Повільно ковзає ним усередину, злегка прикушує. Присмоктуючи, облизує вершечок пальця язиком зліва, справа, повторює ще раз, щоб він якнайкраще розгледів. Награвшись, проводить по нижній губі і опускає руку, на мить торкаючись виступу грудей. Вона сьогодні без ліфчика.

Джеймс зціплює зуби і намагається не думати про те, щоб торкнутися твердості в штанях. Йому вже 17, він може тримати себе в руках. Натомість він рахує хвилини до кінця уроку. П'ятнадцять, десять, п'ять... Белла сьогодні несподівано добра: майже дочекалась кінця лекції.

Коли нарешті лунає дзвоник, він згрібає речі у сумку, вилітає в коридор і ховається в ніші недалеко від сходів. Чекає.

Учні вивалюються у проходи, обмінюються солодощами і домашками на наступний урок. Та Джеймс бачить лише погойдування її стегон і чорні пекучі очі.

Вихоплює чортицю з коридору, притискає до стіни, впивається в її губи. Цілує жорстоко, кусає, безцеремонно проникає язиком всередину — вона так любить. Погідливий стогін виривається з неї, коли його рука опиняється в неї під сорочкою. Стискає між пальцями набубнявілі пипки, потягує до легкого болю.

Вона пахне чорнилом і волоським горіхом. Темна і тверда, доки не розкриєш.

Джеймс обожнює її розкривати.

Він відривається, коли її нігті сягають його паска.

— У мене наступною Трансфігурація, мені не можна пропускати.

Белла дивиться на нього, наче на ідіота. За тим опускається на коліна.

— Якби ти сів біля мене на рунах, ми б розібралися з цією проблемою ще пів години тому. Але не бійся, я закінчу тебе за три хвилини, ґрифіндорчику.

Джеймс ледь не вибухає тієї ж миті. Хоч би хвилину протриматись.

Мерліне, о-о-о!

Дві хвилини п'ятдесят секунд. Джеймс видихає.

Белла облизує губи, пальці і підіймається.

— Якщо позичиш свою мантію, я піду до тебе в кімнату, зніму спідницю і думатиму про тебе просто в ліжку. У мене, зрештою, уроки скінчились.

Він без зайвих слів передає родинний артефакт, який навіть Сіріусу рідко позичає. Белла жадібно хапає його, накидає поверх і зникає в коридорі.

Що вона робитиме в ґрифіндорській вежі? Що вона робитиме на його простирадлах? Чи пахнутиме сьогодні подушка її волоссям?

Не варто й казати, що до кінця Трансфігурації Джеймс так і не досиджує.

Потяг (Лілі Еванс / Северус Снейп)

Діти легко знаходять вірних друзів. Підлітки легко завдають одне одному образ, які неможливо пробачити до кінця життя. І в спогадах про друга вже не лишається ні радості, ні втіхи — тільки гнів і відчуття зради, яка заскочила тебе, наче злодій, і вкрала все цінне, що при тобі було.

Однак Лілі досі пам'ятала все: і хороше, й лихе. Було щось неприродне в тому, що вона могла поглянути на Северуса в коридорі й пригадати його усмішку, коли вони заховалися на дитячому майданчику, щоб разом розкрити листи з Гоґвортсу. Петунія точно ніколи не розуміла їхніх нерозривних стосунків — особливо після першого курсу, коли вона вже знайшла інших, більш конвенційних друзів.

Понад рік вони майже не розмовляли, не перетинались, не сиділи разом в бібліотеці, не готувались до іспитів, не покращували зілля й не винаходили чари. Вони все одно що доводились одне одному ніким. І все одно Лілі відчувала провину, прямуючи на третє побачення з Джеймсом Поттером.

Ніби зраджувала тим стосункам, які давно розсипалися на порох.

— Ти станеш одним із нас, Снейпе. Тільки не засци.

Мульцибер! Лілі пірнула в найближчий закуток. Нашорошила вуха, прислухаючись до розмови за рогом.

— Я не боюся, — відповів Северус  своїм буденним роздратованим тоном, ніби пояснював ідіоту, що два плюс два дорівнює чотири. — Але вони точно будуть у Гоґсміді? Я чув, що Аврори посилили чергування.

— Ніби вони щось можуть проти нас, — гмикнув Мульцибер. — Ці полохливі собачата ніщо проти послідовників Темного лорда.

Лілі вибалушила очі. Як вона і думала!

— Чому Мелфой нас не зустріне?

— У Мелфоя є важливіші справи, ніж няньчити напівкровок. Будь вдячний, що він взагалі тебе спонсорує.

Северус щось невдоволено пробурмотів.

Лілі висунулась зі сховку, нахилилась, пробігла до гори ящиків, які чудово її закривали, й окинула поглядом становище. Слизеринці стояли в бічній вуличці, вузькому проході між складами сусідніх магазинів. Пози розслаблені, руки в кишенях. Зосереджені один на одному.

Негарно змушувати Джеймса чекати. Ще подумає, що вона його продинамила.

Вона витягла паличку й наставила на ціль.

— Закляктус!

Тіло заціпеніло й упало на землю. Та Лілі недовго тішилась перемогою. Якимось шостим чуттям відчула атаку й вчасно відскочила, перш ніж ящики розкидало вибуховою хвилею. Безмовне Протеґо прийняло на себе рештки друзок.

— Ти?!

Северус вибіг з вулички й застиг, забачивши свою нападницю. Наступна атака не пролунала, але палички він не опустив:

— Що ти тут забула, Еванс? Хіба ти не маєш бігти на побачення з Поттером?

Лілі задерла підборіддя догори.

— Не знала, що ти настільки обізнаний щодо моїх рандеву, Снейпе.

Северус скривився.

— Поттер патякає про це на кожному кроці. Хоч вуха затикай, коли він з'являється в радіусі двадцяти метрів.

Бісів Джеймс! Певним чином їй імпонував його ентузіазм, тому вона врешті й погодилась з ним зустрічатися, але занадто — це занадто.

— Моє любовне життя не має значення. Радше кажи, що ти тут робиш.

— А то що? Відключиш мене, як Мульцибера? — Северус саркастично звів брову. — Маєш пам'ятати, тобі це так легко не дасться.

Справді, Северус був вправніший від неї в магічних дуелях. І його навички тільки поліпшились.

Та й не збиралася вона з ним битися.

Лілі опустила паличку. 

— Що мені зробити, щоб ти відмовився від Його мітки?

Щире здивування пробіглося на секунду його обличчям, перш ніж він себе опанував.

— Несподівана пропозиція. Але це не означає, що я в ній зацікавлений.

Попався! Якби йому було байдуже, він би відрізав одразу.

— Годі тобі, Северусе. Має бути щось, що ти бажаєш понад участь у групці схиблених багатійчиків.

— Можливо... — він зробив паузу. — Можливо. Але чи можеш ти мені це дати?

Лілі підвела брову.

— Упевнена, ти вигадаєш щось таке, що вартісне і в межах моїх можливостей. На фантазію ти ніколи не скаржився.

Северус замислено покрутив паличку в руках.

— Порви з Поттером. Сьогодні ж.

— Гаразд, — кивнула Лілі.

— Гаразд? Так просто погоджуєшся? Я думав, ви з ним солодка парочка.

— Так, він ніколи не називав мене бруднокровкою.

Обличчям Северуса прокотився грім.

— Ти не скажеш йому справжньої причини, чому його кидаєш, інакше це не рахується.

Лілі стенула плечима.

— Домовились. Це все?

— І не почнеш зустрічатися з ним вдруге.

Лілі тяжко зітхнула.

— Я знаю, що таке чесна домовленість. Якщо хочеш, скріпимо незламною обітницею.

Северус захитав головою і нарешті склав паличку в рукав.

— Чому ти погоджуєшся, Лілі?

Він глянув їй просто у вічі, намагаючись відшукати там відповідь на своє запитання.

Сказати, ні? Зрештою, що їй втрачати? Це була цілковита правда.

— Я сумую за тобою більше, ніж потребую Джеймса Поттера.

Джеймс мав усі шанси стати одним із тих хлопців, з якими дівчата створюють міцні щасливі родини і заводять трійко дітей. Солодкі поцілунки зранку, пристрасні ввечері. Спонтанні романтичні подарунки раз на місяць і підтримка всіх починань. При цьому ґрифіндорська вірність до кінця життя.

Таке майбутнє виглядало спокусливим навіть для Лілі. Вона б навчилася бути щасливою.

Та Петунія в чомусь мала рацію, коли називала її фріком. Намальовані перспективи були нічим проти можливості повернути їхню дружбу з Северусом.

Шостий курс виявився пеклом. Вона ще влітку пошкодувала, що піддалася на нескінченні вмовляння своїх неслизеринських друзів обірвати з Северусом усі зв'язки. "Ти маєш постояти за себе, — казали вони. — Ти ж знаєш, він грається з темною магією і товаришує з майбутніми Смертежерами. Тепер ще й "бруднокровка"? Лілі, так не можна. Він уже втрачений. У тебе добре серце, але навіть ти його не врятуєш". 

Вони помилялись. Вона не хотіла його рятувати. І частіше, ніж вони могли б подумати, була співучасником його експериментів — із темною, сумнівною магією зокрема. Вони ділили між собою таємні знання і рецепти, хай навіть їх цікавили подекуди геть різні речі. 

Жити без їхніх обговорень магічної теорії, без коментарів на полях підручників одне одного скидалося на дуже повільний процес звільнення від наркотичної залежності. Лілі знала, якщо він прийме мітку, то їхні дороги розійдуться остаточно. І тоді що їй лишалося?

А Джеймс... Джеймс занадто теплий, щоб не знайти інше кохання свого життя після неї.

— Я... здивований, — мовив Северус ніяково.

— Нехай це не вдарить тобі в голову, я досі на тебе зла, — попередила Лілі.

— Я благав у тебе про прощення — це ти не хотіла слухати!

Можливо, і так, але...

— Сам маєш знати, порожні слова нічого не варті. Хіба ти не просиш мене зараз принизити Джеймса в обмін на те, що дослухаєшся до мене?

— О, так сильно переймаєшся про його почуття?

— Я погодилась з ним зустрічатися і не мала жодних нарікань. Чи ти думаєш, я піду на побачення аби з ким?

Северус скрипнув зубами.

— Я не знаю, що тобі ще потрібно, щоб довести, що я справді шкодую.

Вона замислилась.

— Твої покращені рецепти з зіль стануть хорошим початком.

— І все?

— Для початку.

Северус зачудовано похитав головою. 

Але так само як він обмінював обіцянку визнання за службу в Темного лорда на банальну помсту ворогу зі школи, вона обмінювала смертельну образу на невелику частинку його знань — якою б він і так зрештою з нею поділився б.

— Що робитимемо з ним?

Він вказав у бік Мульцибера.

Лілі просяяла і ледь не почала стрибати від збудження.

— О, я давно хотіла випробувати одне закляття на практиці!

— Тільки без каліцтв, будь ласка.

Вона показала йому язика.

— Забуттятус!

Напружене обличчя Мульцибера почало повільно розслаблятися під її паличкою, яка з хірургічною точністю стирала всі спогади про зв'язок Северуса зі Смертежерами.

— Коли ти навчилась його використовувати? — спитав Северус вражено, щойно вона закінчила.

— Скажімо так: у мене був дуже нудний шостий рік і дозвіл на відвідини Забороненої секції.

Северус закикотів. Коли він сміявся, то нагадував великого зловісного крука.

— Я теж сумував за тобою, Лілі.

Легкість осіла між ними, ніби й не було цих довгих місяців ігнорування й болю. Ніби вони не поставили все на людей, яких кожен із них неспроможний терпіти.

Це не означало, що вони забули про сварку в понад рік, що вони не згадуватимуть про неї знову і знову. Але те, що їх притягувало, видавалося незламним, здатним встояти проти будь-яких розбіжностей, а надто підліткових зрад і помилок.

Діти легко знаходять друзів, яких підлітками так само легко втрачають. Та деякі стосунки скріплені невидимою ниткою, що не розчиняється ні після довгої розлуки, ні навіть після смерті. І ті, хто відчувають цей незбагненний потяг, ніколи по-справжньому одне одного не втрачають.

Їхні долі поєднані назавжди.

Брехня (Герміона Ґрейнджер / Драко Мелфой)

Не минуло й місяця в Гоґвортсі, як Драко утвердився в переконанні, що Герміона Ґрейнджер — це фальшивка. Просто підробка справжньої відьми, яка обманом виконує домашні завдання краще від нього, швидше опановує нові закляття і вміщає в голові більше підручникових цитат, ніж пересічний рейвенкловець. Батько правду казав, що Дамблдор коїть щось лихе зі школою. Бруднокровки не здатні володіти магією на такому рівні. А потім і до Поттера прибилася. Яких доказів вам ще потрібно, що тут залучена змова?

Та кров зрештою покаже, хто є хто. Так завжди було, і міс Всезнайка цього не змінить.

— Сьомий рік — найважливіший у твоєму житті, — мовив батько, стукнувши ціпком по вокзальній плиті. — Не розчаруй мене.

Вони були вже одного зросту, рівні фізично й схожі, як два брати.

— Так, батьку, — відповів Драко поштиво, як від нього й чекалося, а насправді заледве стримуючи знудження.

Можливо, він просто виріс, і тому не відчував такого благоговіння перед батьком, як в дитинстві. А можливо, причина полягала в іншому.

На жилетці в нього сяяв срібний значок старости школи, і він поки не збирався повідомляти голові роду Мелфоїв, хто отримав другий. Сам Драко змирився з цією інформацією ще після СОВ. Ймовірність, що оберуть когось іншого, а не її, наближалася до нуля.

Він не став затримуватися на платформі. Потяг до Гоґвортсу повільно наповнювався, ще понад сорока хвилин до відбуття. Драко дістався до потрібного вагона майже безперешкодно.

— Ґрейнджер, — привітався він недбало, коли увійшов до купе старост.

Кинув сумку на сидіння навпроти, плюхнувся і насмілився звести на неї очі.

Як завжди, з розкритою книгою і пером у руках. На руках сліди від чорнила. Волосся вибивається з хвоста, спадає закрученими пасмами їй на очі. Вона ловить одного непослуха і закладає за вухо. Що це за блиск? Почала носити сережки? Цікаво.

— О, Мелфою, ти вчасно. Я вже склала розклад чергувань. Глянеш, чи всі слизеринські старости з ним погодяться? Не те щоб я стала його кардинально переробляти, але якщо хтось вже сильно не ладнає між собою, ставити в пару часто не будемо.

У такі моменти Драко складно повірити, що цю зануду називають найкращою відьмою її віку. Та ще складніше, що його Амуртензія пахне її цитрусовим шампунем.

Він бере пергамент і вдає, що пробігається по ньому очима, хоча знає, що який би план вона не склала, він буде досконалим. Крім того, жоден слизеринець не вимагатиме зміни партнера для чергувань. Після принизливої поразки Темного лорда на п'ятому році учні Слизерина дипломатично підписалися на політику міжгуртожиткової співпраці.

— Ти ж знаєш, що з цим можна було зачекати до наступного тижня, так? — не втримується він від шпильки.

Ґрейнджер морщиться, ніби це була б жахлива затримка.

— А ти знаєш, що моя політика — це почати раніше і...

— ...і зробити ще гору надлишкової роботи на додачу до заданої. Так-так, Ґрейнджер, я пам'ятаю.

На шостому році їх поставили в пару на числомагії. Тепер Драко знав про числа більше, ніж потребував, і тихо ненавидів її за те, що це знання допомогло йому вийти за межі Ч на зіллях, розпаливши любов до предмета, яку він старанно придушував, з новою силою. Професор Снейп його навіть приватно похвалив. Похвалив!

Як тепер повідомити батьку, що він збирався пов'язати життя з зіллями? Драко ще не знав, чи його цікавить саме титул майстра, чи щось дотичне на кшталт цілительства, однак до кінця року збирався остаточно це з'ясувати.

Цілитель Мелфой! Драко ледь не пирскнув зі сміху. Ні, собі він міг чесно зізнатися, що саме його інтригувало — особливо коли дивився на Ґрейнджер. Таємниця крові, найграндіозніша брехня, якою його годували з дитинства. Зілля мали дати остаточну відповідь і стерти будь-чиї сумніви. Він підозрював, що професор Снейп якось займався цією темою. Але для напівкровки, посеред зростання впливу Темного лорда, публікувати щось схвальне про маґлородців було б самогубством. А зважаючи на кар'єру Смертежера, яку він зробив, й геть нерозумно.

Драко знайшов його записки цілком випадково, серед рецептів, які Снейп загадав йому зварити. Професор, тоді ще навіть не майстер, лише теоретизував про способи порівняння "чистої" і "брудної" крові. Утім, теорію слід було підкріпити практикою. Якщо за це візьметься Мелфой, нащадок древнього чистокровного роду, чи зможе хтось стати йому на заваді, заперечити такий очевидний результат? Навіть батько нічого не вдіє, коли вже буде запізно.

— Я накидала на дозвіллі одні простенькі чари, просто щоб полегшити комунікацію між черговими. Нічого такого, полегшена варіація того, що я зробила на п'ятому році, але зав'язана на срібло та золото. Благородні метали краще взаємодіють з магією, у цьому немає нічого дивного. Чари можна накласти на значок старости або будь-який аксесуар, — вона мимохідь торкнулась сережки у вусі. — Твої запонки також підійдуть, до речі. Отже, суть у тому, щоби...

Ґрейнджер продовжувала завалювати його магічною теорією, і Драко не міг не слухати. Те, як вона бачила світ, було чимось особливим. Звичайні учні не винаходять чари "на дозвіллі". Це прерогатива найкращих, тих, в чиїх жилах тече магія тисячі років. Принаймні так його вчили думати.

Її обличчя сяяло щирим захопленням. Карі очі грали золотистими переливами, волоссям пробігали іскри, коли вона безмовно малювала в повітрі схему закляття. Вона любила магію, любила цей світ. І той радо підкорювався її бажанням.

Драко розумів мистецтво обману і недомовок. Сортувальний капелюх помістив його в Слизерин недарма. Однак та брехня, яка її обплутувала, не мала існувати.

Він хотів обірвати її, скинути це павутиння додолу і торкнутися дівчини, яка за ним ховалась, без жодних перешкод.

Долучитися до створення того світу, де більше ніхто не дивуватиметься крові Ґрейнджер. І чому він обирає стояти поруч з нею.

Погляд (Белатриса Блек & Андромеда Блек)

— Це все, що ти можеш сказати на своє виправдання? Ти просто йдеш?

— Я не зобов'язана виправдовуватися перед тобою, Белло.

18-річна Андромеда Блек вдивляється крізь вікно у ранковий лондонський туман. Біля її ніг стоїть валіза з найнеобхіднішими речами.

Белатриса спльовує на підлогу.

— Заради якогось бруднокровки, Енді? Ти завжди мала слабкість до непотребу. Я б зрозуміла, якби ти нас кидала заради кровозрадника. Чиста кров все ще чиста кров. Я б стерпіла напівкровку. Але бруднокровка?

Андромеда різко обертається й наставляє паличку на сестру.

— Ти помиляєшся, Белло. Я йду не заради Теда. Я йду заради себе.

Старша дочка Блеків пирскає. Її волосся розлітається зусібіч і, здається, теж трясеться зі сміху.

— О-о, блискуче, Енді. "Заради себе!" Просто неперевершено.

У цей момент Белатрисене обличчя як ніколи нагадує Андромедине. Вони завжди були схожими: темне густе волосся, аристократичні риси, впевнена пряма постава, навіть в одязі однакові смаки — чорні відкриті сукні, припасовані до хвилястої фігури, мереживні вставки, краплі черлених рубінів на пальцях і в заглибині грудей. Їм часто казали, що їх можна прийняти за близнючок.

Та коли доходить до життєвих прагнень, тут їх ніяк не сплутаєш.

— Ти знаєш мене, сестро, я з семи років мріяла стати цілителькою. І я нікому не дозволю мені в цьому перешкодити. Ні батькам, ні тим паче тобі.

— Що мені до того, сестричко? — Белла все ще не виймає палички у відповідь, та її очі іскряться злостю. — Що мені до твоїх мізерних амбіцій, коли весь чарівний світ ось-ось зміниться?

Обличчя Енді м'якшає.

— Ти талановита, Белло. Магія дається тобі, наче дихання. Читаєш древні руни без словника й ламаєш захисні чари задля розваги. Але що ти робиш? Чому дозволяєш їм скеровувати себе? Заручини з Лестранжем, прислужування Темному лорду... Не вірю, що ти прагнеш життя банальної послідовниці. Ти ніколи не дозволяла себе вести. Це ти вела за собою.

— Можливо, я просто раніше не зустрічала того, хто вартий моєї відданості.

— Жоден лорд її не вартий. Ти з тих, хто віддається повністю, до самого кінця. Люди, які прагнуть до влади, витискають з таких все до останньої краплини. Якщо продасися зараз, потім буде занадто пізно жалкувати — самодостатня Белатриса Блек розчиниться в чужих амбіціях.

Беллу це моралізаторство не вражає.

— То що, я маю, як ти, боягузливо тікати? Підібгати хвоста, коли нарешті з'явився шанс виправити наше суспільство? — лютує вона.

Енді опускає паличку і б'є по живому:

— Зізнайся, Белло, ти просто заздриш. Усі твої переконання — древній пил з дому Блеків. Toujours Pur. Це все, що ти маєш. Носишся туди-сюди, намагаючись знайти щось реальніше за сімейне гасло, але знову повертаєшся назад, як побита собака. Бо не дозволяєш собі виступити за межі, лякаєшся невідомого. Це ти боягузка, не я.

Очі Белатриси пропалюють Андромеду. Її молодша сестра розуміє набагато більше, ніж вона думала.

— Іди вже. Забирайся під три чорти. Я не скажу батькам. І Циссі теж не дозволю.

— Дякую, Белло.

— Не дякуй мені, мерзотнице. Наступного разу, як ми зустрінемось, тебе викреслять з родового дерева Блеків.

— І це того варте. Навіть якщо ти таки піднімеш паличку, щоб мене проклясти.

Коли Андромеда зникає в клубах туману, Белатриса ще довго стоїть на порозі маєтку. Думає про все і ні про що одночасно. Що з Циссою в неї ніколи не буде такого тісного зв'язку. Що наступного тижня офіційно оголосять про її заручини з недалеким Лестранжем. Згадує про кілька нереальних місяців на шостому курсі Гоґвортсу, коли вона таємно зустрічалася з Ґідеоном Преветом і як їм весело було разом. Як вони обмінювалися ідеями з магічної теорії й влаштовували дуелі в закинутих класних кімнатах. Лише Енді про це знала. Лише вона розуміла.

Енді, яка була зухвалішою за Белатрису. Енді, яку тепер їй лишається тільки проводжати поглядом.

Саке (Сіріус Блек & Северус Снейп)

— Ти мене поважаєш? Чуєш, Снейпе, ти мене поважаєш, чи як?

Блек в обіймах з пляшкою розвалився на дивані в будинку 12 на площі Ґримо. І так оскаженілий втікач з Азкабану, схоже, втрачав останню клепку.

— Я не буду з тобою пити, Блеку. Я тут лише на прохання Дамблдора перевірити, чи ти за тиждень не здох.

Пес проігнорував його й безмовно без палички начаклував другу чарку. Вражає.

— Не будь занудою, Снейпе. Це всього лиш саке, легеньке рисове винце. Лише поглянь на себе! Не людина, а вампір. Тобі терміново потрібно випити.

Він закрехтів, підвівся на підлокітнику й бовснув пляшку на стіл.

— А тобі треба припинити хлебтати, — скривився Снейп від перегару, але зайняв навпроти місце на фотелі. — Як ти збираєшся допомагати Ордену в такому стані?

— Спершу посиди 12 років в Азкабані, — бовкнув Блек, із закушеною губою розливаючи саке по чарках, — а потім поговоримо.

— Можна подумати, вчити шмаркачів — краще.

Блек хіхікнув.

— Чув, ти ховчик малого Лонґботома. Вітаю зі званням найкращого вчителя року.

Снейп взяв простягнуте йому саке і хильнув одним махом. Вино одразу пропекло горло. "Легеньке винце", аякже.

— Що швидше це прикре непорозуміння покине мій предмет, то швидше ми зменшимо шанси потенційної катастрофи.

— Такий же мерзотник, як і тоді в школі, — майже з ніжністю прокоментував Блек і підніс чарку до губ. — За тебе.

Снейп покосився на пляшку. Випивки лишалося майже на дні.

— Де ти роздобув саке? Хіба ти не маєш не показувати хвоста на вулицю?

— Скористався з почуття провини Ремуса. Йому досі соромно, що вважав мене вбивцею. Але не думаю, що зможу довго на цьому грати. Тому я маю прохання до тебе.

— До мене? Повір, я, на відміну від вовка, не відчуваю жодної провини в твій бік. Тобі таки майже вдалося привести мене до смерті. Чи ти забув?

Блек скривив носа і почав розливати залишки саке.

— Пхе, який злопам'ятний. Але в цьому випадку я розраховую на твою хорошу пам'ять, а ще більше — на злість.

— Припустімо, я слухаю.

Пес прогарчав лиш одне слово:

— Петіґру.

Снейп ураз підняв ментальні стіни Блокології. Спокійно, не виказуй своїх емоцій.

— Що з ним?

— Я хочу, щоб ти вбив клятого щура.

Погляд Блека був смертельно серйозним.

— Хіба він не потрібен тобі живий, щоб зняти звинувачення?

— Ні, бляха, ні! Я краще до кінця життя гнитиму в цьому домі, якщо це означатиме, що бісів зрадник здохне!

— Ти мав можливість вбити його. Що змінилося?

Блек осушив останню чарку.

— Якби не Гаррі, я б його прикінчив на місці, не сумнівайся. Але я обіцяв Джеймсу захищати малого. Мав би знати, що він не захоче ставати свідком розправи, інакше зробив би це поза його очима. Та вже вибач, на той час я був не в найкращому стані для заплутаних планів.

Він і зараз мав навіжений вигляд. Снейп покрутив чарку в руках:

— Чому я маю це робити?

— Не бреши, що не хочеш. Я знаю, що це ти приніс Дамблдору інформацію, що Волдеморт відкрив полювання на Поттерів. Ти жадаєш помсти так само сильно, як і я.

— Сміливе припущення.

— Усі твої старання захистити Лілі пішли під три чорти. І через кого? Через боягузливого щура! Як подумаю, мене всього аж трясе. Не прикидайся, що тобі з часом стало байдуже. Ти завжди бігав за нею, як цуцик. Навіть коли вона тебе відшила. Закладаюся, якби тобі вдалося тоді її вберегти, прослизнути в Орден на постійній основі, ви знову б стали нерозривними друзями. Вона теж продовжувала лити за тобою сльози — за кінченим Смертежером.

Снейп мовчки приклався до алкоголю.

— Убий його і покінчи з цим.

Божевілля Блека накочувалося на Снейпа, як гнила зараза. Він вчепився за останній аргумент:

— Моя роль у цій війні більша, ніж месника. Я маю бути готовим увійти в близьке коло Темного лорда й розвідати його плани. Ти пропонуєш мені непевну місію, яка може поставити все під загрозу.

— Нічого з твоєю сраною роллю не станеться, — сплюнув Блек. — Я знаю, де Петіґру.

Снейп скочив на ноги.

— І ти досі тут?!

— Не дивись так на мене. Петіґру знає мене, знає, як мене ошукати, як знищити мій самоконтроль. Втретє я на це не поведуся. Ні-і, це маєш бути ти, Снейпе. Ти і твої вигадливі темні прокляття. Змусь його страждати перед смертю.

Снейп схилив голову у поразці.

— Де?

Пес вишкірився і крикнув:

— Крічере, ще саке нашому шанованому гостю! І карту з моєї спальні. Ми плануємо вполювати щура...

Через два дні понівечене тіло Пітера Петіґру знайшли на порозі Міністерства. Від нього тхнуло дешевим саке.